ДИССЕРТАЦИЯ – ТЕОРЕТИЧНІЗАСАДИПРАВОВОГОСТАТУСУ БІЖЕНЦІВВУКРАЇНІ
Поняття«біженець» усучасномуміжнародномуправітаконституційномуправі України
Біженці існують так само давно, як і суспільство. В усі часи існували люди, які рятувалися від особистої небезпеки втечею, шукаючи собізахистута притулку, де спокійніше. Перші відомості про притулок, які дійшли до наших часів, містяться в історичних джерелах Давньої Греції, Риму, Індії, Вавілону, давньоєврейських царств [1, с.47]. У період феодальноїроздробленостіРусі набуло поширення наданняпритулкусуперникам ворогуючих держав. Так, на Волині переховувався претендент на візантійський престол, в Угорщині знаходили захист волинські князі, а найбільш відомим прикладом була втеча Андрія Курбського від Івана IVз Москвидо Литви,дейому було надано притулок[2, с.14].
Як зазначають деякі автори, феномен біженців визначається, насамперед, примусовою і небажаноюдлягромадянина зміною місця (країни) свого проживання [3, с.96]. Основи міжнародно-правового тлумачення феномену біженців закладено в низці міжнародних документів та регіональних угод. На думку Г.С. Гудвіна-Гілла, «термін біженець є суворим терміном… його зміст визначається згідноз принципамизагального міжнародного права. При звичайному вживанні він більш ширший, визначаючи кожного, хто тікає, намагається врятуватися від обставин природнього або особистого характеру, які вважає нестерпними. Куди тікає людина – неважливо:йдетьсяпровтечувід небезпеки» [4, с.15].
Визначенняпоняття«біженець» вимагаєрозмежуваннязвичайного та наукового підходів,які не співпадаютьодин з одним. При звичайному підході під біженцем розуміють будь-яку особу, яка рятується втечею від обставин небезпечногохарактеру. Алез точкизорунаукового підходутакевизначення поняттябіженцянеприйнятне, оскількивононе грунтується на спеціальних, виняткових ознаках цієї категорії осіб, закріплених в сучасному міжнародномуправіта внутрішньомуправідержав.
Визначенняпоняття«біженець» в різні періодиісторичногорозвитку суспільства було різним і залежало від того, на якому рівні розвиткузнаходивсяінститут прав біженців. Поняття біженця формувалося на підставі міжнародних угод і практики держав з питань біженців, а також документів спеціальних міжнародних органів, створених для захисту прав біженців: документів Ліги націй, Організації Об'єднаних Націй, регіональних міжнародних угод. У своєму розвиткупоняттябіженця пройшло шлях від вузького, спеціального понятядо такого, яке має універсальний характер.
Ще на початку двадцятого століття Першасвітовавійна та революція 1917 року в Росіїспричинилипояву і переміщення біженців по всьому світу. Під впливом цих подій в міжнародному праві почалося формуванняпоняття«біженець». Таким терміном визначалися особи, які добровільно залишили місця свого проживання, зайняті ворогом, або які знаходилися під загрозою бути зайнятими ворогом, або особи, які були вислані з цих місць за розпорядженнямцивільнихабо військових властей [5, с.188].
Вперше в міжнародно-правових документах поняття «біженець» стосовно певної групи осіб було сформульоване у травні 1926 року у Женеві на спеціальній конференції Ліги Націй з питань російських та вірменських біженців. Відповідно до пункту 2 Угоди про видачу посвідчень особи російським та вірменським біженцям, прийнятій на цій конференції, біженцем вважалася будь-яка особа відповідного національного та етнічного походження, яка не користується чи яка більше не користується захистом свого урядутане набула іншого громадянства. Наприклад, російські біженці визначалися «як будь-які особи російського походження, які не користуються або більше не користуються захистом уряду Союзу Радянських Соціалістичних Республік і не набули іншого громадянства» [6, с.8]. Прийняті у 1928 році Лігою Націй Угода щодо правового статусу російських і вірменських біженців та Угода про поширення на інші категорії біженців заходів, прийнятих на користь російських і вірменських біженців містили аналогічні критерії щодо визначення біженців: а) національне чи етнічне походження; б) відсутність захисту з боку уряду країни походження; в) неотримання іншого громадянства [6, с.10,13]. Характерна ознака вищезгаданихвизначеньполягає в тому, що вони не мали універсального характеру, оскільки стосувалися обмеженого кола осіб російської, вірменської, асирійської, сирійської, халдейської, курдської, турецької національностей і не визначали причин втечі біженців із країн свого громадянства або постійного проживання. Формулювання «відсутність захисту з боку уряду» вперше вказувало на можливе насильство або переслідування особи з боку власного уряду,через яківона змушена шукати притулок в іншій державі. Критерій «неотримання іншого громадянства» вказував на відсутність у біженця іншого громадянства, крім власного, й відповідно, захисту з боку інших держав і на необхідність на цій підставі взяття біженців під захист співтовариства держав, які підписали вищезазначені угоди. Аналогічні критерії визначення поняття біженця пізніше були включені в Тимчасову угоду про статус біженців з Німеччини 1936 року [6, с.22 ].
У зазначених угодах, укладених під егідою Ліги Націй, був використаний груповий, колективний підхід. Обставини, коли особа або група осіб знаходяться за межами країни свого походження та не користуються захистом уряду цієї держави, а так само і захистом інших держав, складали необхідну і достатню умову для визнання такої особи біженцем. Набуття біженцем громадянства будь-якої держави виключало можливість його міжнародно-правового захисту – такаособане визнаваласябіженцем.
Подальше розширення критеріїв міжнародно-правового визначення поняття біженця було детермінованополітичнимипротиріччями,що мали місце в Європі у тридцятіроки двадцятого століття. Деякі автори вказують,що у резолюції «Правовий статус апатридів і біженців», прийнятій ще у 1936 році на сесії Інституту міжнародного права, біженець визначався «як індивід, у якого раптово виникли політичні події на території держави його громадянської належності і він залишив добровільно або примусово цю територію… і який не придбав нового громадянства і не користується дипломатичним захистом іншої держави» [7, с.5]. Аналіз наведеного визначення свідчить, що серед причин появи біженців виділяються політичні події на території держави громадянської належності, які призвели до відсутності захисту. Але таке визначення має певні недоліки, оскільки не встановлює причинно-наслідковогозв'язку міжцимиподіями іособистоюбезпекою особи.
Друга світовавійнарізкозбільшилачисельність біженців у всьому світі, що спричинило загострення проблеми. Після закінчення війни почало налагоджуватися співробітництво держав по створенню міжнародно-правової системи захисту біженців, а також було переглянуто критерії визначення поняття «біженець». Все це знайшло своє відображення у прийнятому у 1946 році Статуті Міжнародної організації у справах біженців (МОБ), який розширив поняття «біженець», включивши до нього жертв нацистських і фашистських переслідувань, деяких осіб єврейської національності, а також іноземців, апатридів, що стали жертвами нацистських режимів, так само як і осіб, визнаних біженцями до початку Другої світової війни за ознаками раси, релігії, національності або політичних поглядів. Крім того, біженцямиза Статутом МОБ вважалися особи, які не бажали або не могли скористатися захистом своєї держави і мали обгрунтовані побоювання вважати, що на батьківщиніїхбудутьпереслідувати за вищевказаними ознаками [6, с.46].
