Про“сидіння” в декреті

Про “сидіння” в декреті
53Нещодавно я залишила свою Віку з рідними на цілий день. Про всяк випадок – попереджаю, це пост не про муки совісті, у рідкісні мамочні “вихідні” я почуваюсь, як… у вихідні, тобто, насолоджуюсь кожною хвилиною, і всім мамочкам так раджу робити: )

А пост ось про що. Прийшовши ввечері додому, я виявила трьох тотально виснажених “няньок” (маму, тата і братовУ), рівномірним шаром вкриті іграшками вітальню, спальню і коридор, кілька замочених у ванні одежинок і красиво обрамлений дитячими кашками годувальний столик. Виявилось, що цілий день “просидіти” з дитиною навіть трьом, виспаним вночі (!) людям – зовсім нелегко, при цьому, їм не довелося купати дитину і – головний челлендж – вкладати спати. А ще – думати, в що одягнути (і все одно, вічно сумніватися, яка саме пекальна мука їх насправді її підстерігає: від переохолодження чи від перегріву?!). І плюс під час прогулянки купити необхідне, не забути випрати речі і навіть попрасувати їх (вірите? я таке роблю, просто тому, що люблю прасувати: ).

Одним словом, цей день виявив для мене дві корисні штуки: першу, що в мене дуже класні рідні (і я можу хоча б один день на місяць займатися своїми справами), і другу. Що я – мама-молодець. Може, і негарно саму себе хвалити, але – чесно – за рік мого мамівства мені ніхто ніколи не сказав про це просто так. Мене, звісно, підтримували, допомагали, і інколи після “особливо гарячих нічок” вранці на пару годин забирали малу (знаю – не всім мамочкам так щастить). Але чесно – мені було б значно краще, якби я знала, що всі оці щоденні таски і квести – це не зовсім само собою і не зовсім просто так.

А їх, цих мамосправ, завжди безкінечний список, ще й з вічно зсунутими дедлайнами. За годинку-дві денного сну дитини – розвісити попрані речі, попилососити, помити ванну, витерти пилюку, поскладати всі речі на місця, закинути в пароварку м’ясо чи овочі (бо ж після сну дитина буде голодна, як вовк, і чекати навіть двадцять хвилин, поки я приготую їй обід, не захоче).

Після сну і обіду – одноосібно (це мала б робити як мінімум команда з трьох осіб!) зібрати на прогулянку (особливо це “весело” в холодну пору року) – поки з тебе валить сто сім потім, втримувати бушуючу дитину, одягати в комбінезони і шапки, пакувати у візок, при цьому стримуючи бажання верещати: “Та тихо вже нарешті!!!”, лише доброзичливо задурюючи: “Ой, а що це в нас таке, айляля, а зараз ми вийдемо на двір і побачимо песика!”.

Під час прогулянки – затягнути важенний візок у магазин чи аптеку, проорати колесами свіжий сніг чи весняне болото, відморозити задницю чи заживо підсмажитись на сонці. І ще й отримати задоволення – бо ж загалом гуляти з дитиною справді класно. Я вже мовчу про те, що дитинці потрібно міняти памперси кілька разів на день, годувати грудьми (це рахується за перепочинок), їсти щось самій, і себе теж хоча б вранці приводити в порядок (і бажано не забувати про крем навколо очей чи маску для волосся).

А в час, коли дитина не спить, не їсть і не гуляє – з нею треба “бавитись“, і хоча це звучить так просто і цікаво (і багато хто навіть любить гратися з малюками – ясно, якщо це не їх власні діти): але на ділі це щотрихвилини щось розказувати, якось веселити, давати іншу іграшку, нести в іншу кімнату і так далі. Одним словом, безкінечна концентрація уваги – а це справді виснажливо.

24
Ще й вночі – це в кращому разі прокидатися 2-3 рази і мирно годувати малечу, а в гіршому – кожну годину зриватися від плачів, давати водичку, груди, мазь від зубів, краплі від животика (а раптом??), кров дракона і перо з задниці полярної сови, спати біля чудом заснулого малюка в позі вмираючого в муках тушканчика, або крізь сон колишучи ліжечко (і так всю ніч!).

Одним словом, “сидіти в декреті” – це трошки більше, ніж повністю, “не сидіти ні хвилинки”. І всі мами маленьких дітей – молодці, і їм треба про це казати, як мінімум, вранці і ввечері.

І все те, що кожного дня роблять мами (навіть якщо не встигають і половини запланованого, і не завжди мають силу на ласкаві інтонації) – це маленькі, але щоденні, подвиги, які за час декрету накопичуються, і тягнуть як мінімум на один пам’ятник з бронзи десь на центральній площі міста-мільйонника 🙂 Насправді, на всіх мамів не вистачить ні міст, ні бронзи. Ні навіть кількох годин з журналом за закритими на ключ дверима 🙂 Просто не треба цього: “ти знала, на що йшла” і “так всі жінки роблять“; це все ясно. І кожна мама любить свою малечу і свій декрет, і привчається робити все швидко і класно, і звикає до всього, і навіть вміє отримувати масу задоволення. Тим не менше – якщо маєте у своєму оточенні якусь начебто веселеньку і позитивненьку мамочку в декреті – скажіть їй хоча б разок: “Мамасіта! Ти – молодець! І в тебе круто виходить!”.

Думаю, їй буде дуже приємно – бо іноді в цій декретній суєті, крутячись як білка в колесі, і рішуче ні чорта не встигаючи, середня мама думає, що вона якийсь лузер. Сидить собі вдома, гуляє, цілими днями забавками грається… Нічого серйозного, ніяких мітінгів, бріфів, клієнтів, дедлайнів і вимотуючих офісних темпів – і якогось милого так стомлюється! І премії з овертаймами за це не видаються, і статусів у мамівства також немає – хоча насправді вже після пологів ти стаєш з джуніора- мідлом, після року дитини – сініором, а після трьох – архітектом, а далі невидані кар’єрні висоти, які – на жаль – у світі мам ніяк не називаються.