Украина, Кировоградский перинатальный центр

Девочки, поделюсь страшной историей родственницы, извиняюсь заранее перед теми, кто украинского не знает, статью скопировала на украинском портале и не стала переводить. От себя скажу, что только среди моих знакомых и родственников это уже третий случай катастрофической халатности в этом мед.учреждении, 2-за последний год, и оба связаны с праздниками, когда персонала не дозовешься. Кто собрался рожать там-крепко подумайте.

Колишній військовослужбовець Сашко з дружиною Аліною, як і багато українських родин, дуже хотіли дітей, проте змушені були чекати на малюків цілих 8 років.

Природної вагітності пара так і не дочекалась. Кілька років вони, їх батьки і найближчі родичі, працювали на те, щоб зробити штучне запліднення. Це було складно і морально, і матеріально.

Аліні, дружині Олександра, вживили одразу дві запліднені яйцеклітини, аби збільшити шанси на успішну вагітність.

— Весь період вагітності за Аліною спостерігали лікар районної лікарні Олена Григорівна. На честь неї я назвав одну із доньок. Як же вони нам допомогли, — згадує Сашко.

Після ЕКО (екстракорпорального запліднення), зважаючи на вік майбутньої мами, якій за кілька днів виповниться 41-рік, і тромбофлебіт, за медичними показаннями родина отримала направлення до перинатального центру у Кіровограді. Майбутньою породіллею займалась заввіділення невиношування Валентина Сорочан.

Вагітна почувала себе зле, але, за словами Олександра, на проблеми не зважали, не обслідували, а списували погане самопочуття на вагітність.

На 32 тижні вагітності в Аліни були всі показання для кесаревого розтину. Появи малюків чекали з дня на день.

— Оскільки діти недоношені і з невеликою вагою, мамі необхідно в таких випадках вколоти препарат для того, щоб легені у немовлят розкрились. Такого уколу не зробили, поклавшись на долю. Хоча ми придбали ліки (у нас же безкоштовна медицина, тому ліки ми купуємо самі), Аліні не вкололи препарат, який мав сприяти тому, аби в діток розкрились легені. Такий засіб колеться в три етапи і через кров доходить до діток. Його вкололи нам за 2 години до кесаревого. А щоб ліки з кров’ю мами дійшли і засвоївся у дітей треба 7-12 годин. Тобто вкололи його дарма. Чому не вкололи препарат раніше? Тому, що лікар не написала призначення, а медсестра без призначення не має права колоти ліки. Знаєте, що на це мені сказала лікарка? «А чого ти мені не подзвонив?». Я не зобов’язаний дзвонити і слідкувати за діями заввідділення. Після народження діти потрапляють в реанімацію, під маску. Якби вага дітей виявилась меншою, без цих уколів ми би їх втратили, – розповідає Олександр.

Проте, небезпека загрожувала не лише малятам, а і їх мамі.

— Перед заплідненням ми робили ЕХО серця – все було гаразд. Якби були якісь проблеми, нам би просто не зробили запліднення. На 16 тижні вагітності у дружини починається задишка. На 20 тижні починаються набряки. Руки і ноги стали в три рази товстіші, почали німіти пальці. З 20-ого тижня Аліна спала напівсидячи. Ми били в дзвони, бо ж набрякати людина починає або через проблеми з нирками, або через проблеми з серцем. Але тут на це увагу ніхто не звернув, сказали що це нормально. На збереженні в перинатальному центрі ми пробули не один місяць, – розповідає Олександр. — А в результаті, через халатність лікарки я ледь не втратив від одного до трьох членів сім’ї.

Коли жінка після пологів поступово почала відходити від наркозу, то нічого підозрілого не помітили, ніби і набряклість почала стухати і все проходило благополучно. Але на вечір п’ятниці четвертого дня Аліни стало гірше.

— А наш лікар відправилась на гробки. І з п’ятниці на суботу нікому до нас не було діла, з суботи на неділю те саме. В неділю ввечері забив на сполох черговий лікар і сказав, що терміново треба робити знімки, бо можливо в легенях вода. В понеділок на зміну заступила акушер, яка швидко побігла до анестезіолога Анатолія Бондаря, який і врятував мою дружину. Він кинувся на допомогу тоді, коли нікому до нас не було діла. Дякую йому і всьому відділенню анестезіологів.

Знімки показали, що в одній легені 250мл рідини, а в іншій — 350. Тоді на УЗД серця кардіолог Синиця (як я вдячний, що цей лікар є, що він на своєму місці), побачив, що крім набряку легень у Аліни ще і набряк серця. І як результат діагноз кардіоміопатія ( ураження серцевого м'язу нез'ясованої етіології – авт.). Тобто, фактично інвалідність по серцю ми отримали або під час вагітності, або за ці дні після пологів, — каже Сашко.

Проте, тепер вже батько двох дівчаток Анни і Олени, не лише скаржиться, а й щиро дякує лікарям, які виявились небайдужими, врятували його кохану і продовжують стежити за її станом.

— Як так можна з людиною? У мене батько ветеринар. Якби він так ставився до тварин як Сорочан до пацієнтів, то в нього був би один падіж. Благо те, що у перинатальному центрі дуже багато спеціалістів, які на своєму місці. Вони мені підняли жінку. Вже на ранок, після постановки діагнозу і початку лікування вона знов змогла спати на спині. Це після 15 тижнів, коли ми говорили про проблему, а нам казали, що це нормально, що вона не може лежачи дихати. Велике спасибі і медсестрам. Вони насправді людяні. І з дітками допомагали, у той час коли я бігав між Інною і малятами, яких треба було годувати, та поїздками в аптеки всього міста. За 9 днів у перинатальному центрі я витратив дві річні зарплати бюджетника. Мені допомагає і військова частина, і волонтери ліками. Грошей у мене вже просто не залишилось. Бо у перинатальному центрі не лише немає безкоштовних препаратів та засобів для новонароджених, їх і на території обласної лікарні купити ніде.

Олександр переконує, був дуже пригнічений, але не планував ні на кого жалітись, поки йому не стали погрожувати.

— Я просто не хотів бачити Валентину Степанівну. Я пережив момент, коли прощався з дружиною, яка просила мене не покидати малюків і старшу доньку. Був у жахливому стані. До мене тоді прийшла психолог Оксана Володимирівна і запропонувала поговорити. Спитала чи планую я скаржитись. Я не планував. Як лікарю, розповів їй все за що переживав. Я сказав, що риба гниє з голови і що, можливо, таку гнилу голову пора відкрутити, щоб на її місці виросла нова більш світла і професійна.І що якщо лікар Сорочан тут з 1984 року, то вона затрималась. На що психолог мені відповіла: «Не така вона вже і погана, он в моєї мами пологи приймала, бачите, я жива-здорова».

Як виявилось, що і про лікарську таємницю мови не йшло. Психолог переказала всю розмову Валентині Степанівні, яка заявила, що у випадку, якщо я жалітимусь на неї, вона заявить в міліцію, що я їй погрожував, а психолог засвідчить, — розповідає Олександр.

Нахабство і відсутність хоча би переживання за те, що пацієнт ледь не загинув через неуважність зачепило Олександра настільки, що змовчати він не міг, того і зустрівся з журналістами.